Поезії, що торкнули серце

[Legion]

What If I wanted to break
Laugh it all off in your face
What would you do

What if I fell to the floor
Couldn't take this anymore
What would you do, do, do

Come break me down
Bury me, bury me
I am finished with you

[PT]

РАЗМОВА З КІЕВА-ПЯЧЭРСКІМ СЛАНОМ
У асеньнім прысьмерку над Дняпром
Замігцеў агеньчык сьляпы.
Ад дажджу пачарнеў небарака-дом
І дубоў магутных слупы.
Ад дажджоў стаў зялёным стары паркан,
Парадзела лісьце садоў.
Пабяжы на поўдзень, Дняпро-рака,
Панясі прывітаньне з вадой.
Прынясі яго ў гарад юнацтва майго,
Дзе плылі тапаліныя дні,
Дзе чырвоныя паркі ля берагоў,
Дзе якраз запалілі агні.
Ў гэтым горадзе, дзе златабрамскі сквер
Зараз, пэўна, ад ветру пажоўк,
Ёсьць любімы раён, што завецца «Пячэрск»,
Ёсьць каштаны ў імжацы дажджоў.
Колькі я недакуркаў там раскідаў
У начны нечапаны сьнег,
Колькі раз пад вокнамі ноччу стаяў,
Каб пабачыць цень у вакне.
Дом вар'ята-дойліда. Сотні хімер
Прымасьціліся ля акон,
З брамы дзіўнай вартуе сонны Пячэрск
Недарэчны каменны слон.
Я прыйду і, як лепшаму другу свайму,
Калі выйду на Банкаўскі брук,
Доўгі хобат каменны пацісну яму,
Накармлю апельсінамі з рук.
«Любы слон, ты стаяў тут ночы і дні
Перад гэтай каменнай сьцяной.
Раскажы мне, як тут жылі яны,
Ўсе сябры, што ў разлуцы са мной?»
Ты заўсёды бачыў іх вокан агні,
Ты глытаў іхніх комінаў дым.
Пойдзем вулкай, дзе тысячы навальніц
Праляцела над сэрцам маім.
Ты пабудзь гэту ноч, як калісьці, са мной,
Пакідай старую турму.
Асьцярожна. Дай падтрымаю рукой,
Дай пад хобат цябе вазьму.
Мы дамо па Пячэрску вялікі крук,
Я мясьціны табе пакажу,
Дзе калісьці кранаўся каханых рук,
Дзе хаваўся зь ёй ад дажджу,
Дзе сымфоніі слухаў улетку зь ёй,
Дзе закусваў у склепах начных,
Дзе бяссонным крокам, часінай начной,
Падазроных будзіў вартавых.
Цытадэльны завулак. Старыя дамы.
Ў небе зоры, як кроплі сьлёз.
Тут калісьці у верасьні бачылі мы,
Як кацілася зьнічка зь нябёс.
Я такога ня бачыў яшчэ на вяку,
Я ня бачыў такога ў жыцьці:
Затуліла павекі, працягнула руку
І сказала: «Ляці ж! Ляці!»
І чамусьці як толькі сказала: «Ляці!» –
Ліст кляновы ў сьцюдзёнай расе,
Ўвесь чырвоны, лімонны і залаты
Ёй на пальцы, як мятлушак, сеў.
І яна падхапіла яго на ляту, –
Чуеш, сябра, чуеш, мой слон? –
І яна сказала, што гэта Арктур
Ёй зваліўся лістком у далонь.
Але вочы былі, як спынены сьпеў,
Як трывожнай ракі глыбіня...
Я быў вельмі дурны і не зразумеў,
Што за зорку чакала яна.
І прыйшла чарга невясёлым дням,
Паміж намі стала сьцяна,
І ня верыў ніхто, і ня верыў я сам,
Што чакала зорку яна.
Тут, на сходах, што ад тэатра Франко
На любімы Пячэрск вядуць,
Я апошні раз махнуў ёй рукой
І ў начную зьнік каламуць.
Каб пасьля зразумець, што на гэтай зямлі
Памяць дзён такіх берагуць,
Што куды б дарогі мяне ні вялі –
Я забыць яе не магу.
Колькі цяжкіх гадоў пайшло пад адхон,
Пад марознага ветру сьвіст,
Разумееш, мой сябра, мой любы слон,
Мне яна напісала ліст.
У сэрцы зноўку парасткі даўніх надзей
Пад вясеньнім ветрам пяюць.
Можа, зоры ляцяць сапраўды да людзей?
Можа, я спаймаю сваю?
Мы раён абышлі з табою кругом.
Зноўку вулка твая і мая.
Ты, напэўна, ведаеш гэты дом?
І пад'езд, і вакно, як маяк?
Перад ім гады замыкаюць круг
І спыняецца бег хвілін.
Ты прабач, прабач мне, мой любы друг,
Я далей пакрочу адзін.

1958 У. Караткевіч

[PT]

Бій відгримів. Червоні знамена
Затріпотіли на станції знов.
І до юрби полонених
Сам Комісар підійшов.

"Є гайдамаки між вами, я знаю!
Кожного кулі чекає печать!"
Стиснуто губи в останнім чеканні
Всі полонені мовчать.

"Всі ж ви такі, як і я, чорноброві,
Жалко розстрілювать всіх,
Гляньте навколо: і сонце, і ниви!"
Відповідь — сміх.

"Ну, так пощади не буде нікому!"
Вас не згадає замучений край!
Вийшов один і сказав комісару :
"Я — гайдамака. Стріляй!"

Сосюра, "Гайдамака"

[PT]

Za dawnych greckich i italskich czasów
Lud się budował pod przybytkiem Boga,
Nad źródłem nimfy, pośród świętych lasów,
Albo na górach chronił się od wroga.
Tak zbudowano Ateny, Rzym, Spartę.
W wieku gotyckim pod wieżą barona,
Gdzie była cała okolic obrona,
Stawały chaty do wałów przyparte;
Albo pilnując spławnej rzeki cieków
Rosły powoli z postępami wieków.
Wszystkie te miasta jakieś bóstwo wzniosło,
Jakiś obrońca lub jakieś rzemiosło.

Ruskiej stolicy jakież są początki?
Skąd się zachciało sławiańskim tysiącom
Leźć w te ostatnie swoich dzierżaw kątki
Wydarte świeżo morzu i Czuchońcom *?
Tu grunt nie daje owoców ni chleba,
Wiatry przynoszą tylko śnieg i słoty;
Tu zbyt gorące lub zbyt zimne nieba,
Srogie i zmienne jak humor despoty.
Nie chcieli ludzie - błotne okolice
Car upodobał, i stawić rozkazał
Nie miasto ludziom, lecz sobie stolicę:
Car tu wszechmocność woli swej pokazał. -

W głąb ciekłych piasków i błotnych zatopów
Rozkazał wpędzić sto tysięcy palów
I wdeptać ciała stu tysięcy chłopów.
Potem na palach i ciałach Moskalów
Grunt założywszy, inne pokolenia
Zaprzągł do taczek, do wozów, okrętów,
Sprowadzać drzewa i sztuki kamienia
Z dalekich lądów i z morskich odmętów *.

Przypomniał Paryż - wnet paryskie place
Kazał budować. Widział Amsterdamy -
Wnet wodę wpuścił i porobił tamy.
Słyszał, że w Rzymie są wielkie pałace -
Pałace stają. Wenecka stolica,
Co wpół na ziemi, a do pasa w wodzie
Pływa jak piękna syrena-dziewica,
Uderza cara - i zaraz w swym grodzie
Porznął błotniste kanałami pole,
Zawiesił mosty i puścił gondole.
Ma Wenecyją, Paryż, Londyn drugi,
Prócz ich piękności, poloru, żeglugi.
U architektów sławne jest przysłowie,
Że ludzi ręką był Rzym budowany,
A Wenecyją stawili bogowie;
Ale kto widział Petersburg, ten powie,
Że budowały go chyba szatany.

http://mickiewicz.kulturalna.com/a-7447.html - повністю тут

Adama Mickiewicz "Dziady".

[komik]

Moi, je vis la vie à côté,
Pleurant alors que c'est la fête.
Les gens disent : Comme il est bête!
En somme, je suis mal coté.
J'allume du feu dans l'été,
Dans l'usine je suis poète ;
Pour les pitres je fais la quête.
Qu'importe ! J'aime la beauté.

Beauté des pays et des femmes,
Beauté des vers, beauté des flammes,
Beauté du bien, beauté du mal.

J'ai trop étudié les choses ;
Le temps marche d'un pas normal;
Des roses, des roses, des roses !

Charles Cros

[komik]

城門の門衛は
夢に扉を閉ざす
私はあてもなく
漫然と巡礼
者用の入口の外で
待つ黒の女王が
火葬のマーチを
歌い割れた真鍮の
鐘は鳴らされる
火使いの魔女を
召喚するため
深紅の王の宮殿へと
庭師は常緑樹を
植えながら一方で
花を踏みつけている
私はプリズム船の
色の風を追い求める
世の苦楽を味わう
ために手本役の
曲芸師が手をふり
あげオーケストラの演奏が
始まるすると
挽石車がゆっくり
廻り出す深紅の
王の宮殿にて

Незнаю хто автор, але дуже зацепило!

[Dmetrik]

А-а-а-а-а мене теж, сиджу та плачу.

[PT]

Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали «Хайль!» охриплими басами
І «Ще не вмерла...» голосно ревли.
Де ви ішли – там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям.
Плювала кров`ю «ненька Україна»
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись «москалі»
Тепер ви знов, позв’язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і в роздріб,
Нових катів запрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.

[Dmitry]

Сколько можно бросать говно в вентилятор? Предлагаю на форуме ввести правило о запрете обсуждения политики. Вот я например сидел уминал вторую мандаринку, а ща взвинченный как собака. Закину от себя пару стихов, взвинтитесь вы и понесётся

[Maidrax]

Сколько можно бросать говно в вентилятор? Предлагаю на форуме ввести правило о запрете обсуждения политики. Вот я например сидел уминал вторую мандаринку, а ща взвинченный как собака. Закину от себя пару стихов, взвинтитесь вы и понесётся

Successful troll is successful

[PT]

Так, я східняк! З Зеленого десь Клину
мене тайфун завіяв у Тіроль,
щоб виспівать тугу свою єдину
між гір чужих, як темний Атта Троль.

В мозолях руки з пилки і сокири,
смолою й димом одяг мій просяк,
але душа так рветься в синій вирій,
що висміху й не чує: "ось східняк!"

Так, я східняк! У пахощі вербени
занурюю лише віршoвий рим,
а чим же ви, духовні ґалічмени,
в зеніт знесетесь над буттям моїм?

Магістри темних ви кооперацій,
тверді, м'які, ліричні паскарі,
яким вагадлом вищих творчих рацій
мене з моєї скинете гори?

Ні, я східняк! Для мене сходив обрій,
і захід обріїв мене приймав,
коли я йшов сюди і в сірій торбі
беріг ямбічну музику октав.

І з ними знов верну на грань Амура,
схід з заходом у грудях - два брати -
щоб в батьківщину хромаля Тімура
повноту сил вкраїнських принести.

Тоді! Тоді ви прийдете покірні,
на кожнім запобігливости знак,
і схилитесь порожні і манірні
із рабським кличем: "Хай живе східняк!"

Порфирій Горотак

[Legion]

В сон мне желтые огни и хриплю во сне я
Повремени повремени утро мудренее
Но и утром все не так нет того веселья
Или куришь натощак или пьешь с похмелья
Эх раз да еще раз или пьешь с похмелья
В кабаках зеленый штоф белые салфетки
Рай для нищих и шутов мне ж как птице в клетке
В церкви смрад и полумрак
Дьяки курят ладан
Нет и в церкви все не так
Все не так как надо
Да э-э-эх раз да еще раз все не так как надо
Я на гору впопыхах чтоб чего не вышло
А на горе стоит ольха
А под горою ви-и-и-и-и-и-и-шня
Хоть бы склон увить плющом
Мне б и то отрада
Хоть бы что-нибудь еще
Все не так как надо
Эх раз да еще раз все не так как надо
Я по полю вдоль реки света тьма нет бога
А в чистом поле васильки дальняя дорога
Вдоль дороги лес густой с бабами-ягами
А в конце дороги той плаха с топорами
Эх раз да еще раз плаха с топорами
Где-то кони пляшут в такт
Нехотя и плавно
Вдоль дороги все не так а в конце подавно
И не церковь и не кабак ничего не свято
Нет нет ребята все не так
Все не так ребята
Эх раз да еще раз да еще много-много-много- много-много-много раз
Да еще раз все не так ребята
(c) Высоцкий

[Кира]

Тол Мириам - Баллада о Шторме

Настигло корабль в океане ненастье,
Две ночи никто из команды не спит.
И Бога, и черта клянут за несчастье,
А судно кренится и мачта скрипит.

И мачта скрипит и трещит, как лучина,
И море кончину лихую сулит.

То страх и тоска, то бессильная ярость,
То слезы и боль наполняют часы.
А волны бегут, презирая усталость,
И мчатся созвездья, как гончие псы.

Как гончие псы, заколдованным кругом
Вдогонку друг другу под грохот грозы.

Ладони покрыты кровавой мозолью
И силы оставят вот-вот моряка.
Вдруг видит сквозь веки, что съедены солью:
За борт ухватилась русалки рука.

Русалки рука появилась из моря,
И девушка смотрит в глаза моряка.

"Тебе не добраться до дома, приятель!
Ты знаешь: русалку видать - не к добру.
Вас всех за грехи ваши проклял Создатель,
Вы станете кормом для рыбы к утру!

К утру вы погибнете, смертные люди,
Мне ж смерти не будет, я век не умру!

Ты злейший из всех, и прислал господин мой
От Ада спасенье тебе предложить:
Ты жизнь обретешь до скончания мира,
Коль станешь ему беззаветно служить.

Коль станешь служить, ты спасение купишь,
И счастлив ты будешь ценою души!

Ты славно разбойничал людям на горе,
Едва ли успеешь грехи замолить!
Но мой господин приютит тебя в море,
И будешь со мною топить корабли.

Топить корабли для тебя не в новинку!
Не пару кровинок за жизнь ты пролил!"

"Ты, дьявола дочь, - отвечает моряк ей,
Со злостью ударив веслом по волне, -
Видать, поглупел твой хозяин коварный,
Коль с делом таким посылает ко мне!

Ко мне за душой посылает он рыбу,
Считая, что выбор стоит небольшой!

Я грешен, на мне тяготят преступленья,
Я многие души отправил ко дну.
Но даже медяк, а тем паче - спасенье
Из дьявола рук ни за что не приму!

Вовек не приму я такую награду
За коей мне надо склониться к нему!

Пусть судит меня тот, кто дал мне начало,
Пусть ввергнет меня в вековечную тьму.
У Бога всю жизнь я просил слишком мало,
Хоть кару его напоследок приму.

Хоть кару приму напоследок от Бога:
И этого много, спасибо ему!"

...Утихли валы беспощадного шторма,
Грозой утомленная, дремлет земля.
Как дети послушные, плещутся волны,
Прибившие к брегу остов корабля.

Остов корабля, и в бескрайней лазури,
Красна после бури, восходит заря...

[Maidrax]

Переоцінив цей вірш після відвідин тюрми на Лонцького, дякую Vileni за нагадування.

Весь обшир мій — чотири на чотири.
Куди не глянь — то мур, кутор і ріг.
Всю душу з'їв цей шлак лілово-сірий,
це плетиво заламаних доріг.
І дальше смерті — рідна батьківщина
Колодязь, тин і два вікна сумні,
що тліють у вечірньому вогні.
І в кожній шибі — ніби дві жарини —
журливі очі вставлено. Це ти,
о пресвята моя зигзице-мати!
До тебе вже шляхів не напитати
і в ніч твою безсонну не зайти.
Та жди мене. Чекай мене. Чекай,
нехай і марне, але жди, блаженна.
І Господові помолись за мене.
А вмру — то й з того світу виглядай.

Стус

[Vilena]

"Хочеш взнати, що з нами? Чекай на нас!"

Напис на стіні в'язниці "Тюрма на Лонцького", який ми власне мали нагоду побачти цього разу у Львові.