Поезії, що торкнули серце

[Vilena]

Богдан-Ігор Антонич, (Збірка «Зелена Євангелія»)

ЗАПРОШЕННЯ

Вже спалюється день на вугіль ночі,
росою вечір трави з попелу полоще,
і ляк, мов свердел, твоє серце точить,
і місяць тіні згублені полошить.

Самітний друже, мов у ночі пояс,
ти в таємничість світу оповитий.
В цей вечір весняний ходи зо мною
в корчмі на місяці горілку пити

Дякую за відкриття мені цього вірша )

[Maidrax]

Він же.

ЛИСТОПАД

Пригадуються дні минулі, давні,
вітри і війни віють понад нами.
Гриміли, ой гриміли бурі славні,
війська, мов ліс, зростали над шляхами.

Походи виступали в довгі лави,
Земля покірно клалась їм під ноги,
і клались голови вояцькі в трави,
в шорсткі обійми подруги-дороги.

Ой, не калина, не червона в лісі,
а людська кров, мов дощ, у голім полі,-
і тільки небо, наче прапор висить
блакитне з сонцем золотим у колі.

Вмирать не ляк, коли за чесну справу,
не зайвий засів крові, хоч буває,
що по роках аж сходить зерном слави
і наслідками буйно розростає.

Роки, що розгортались сторінками,
письмом червоним писаними віщо,
неправда, що вони для нас на ніщо,
дороговказом світять перед нами!

Для Батьківщини жити - обов'язок,
для Батьківщини вмерти - славно й гідно!
Згадаймо світлу пам'ять днів далеких,
і тих, що впали за країну рідну!
1936

[Vilena]

Антонич справді не лише патріотичний, але й на диво містичний поет. Так і не знаю чому, але поезія, яку я вивісила вище, що торкнула, то торкнула... Кожного разу, коли повторюю її про себе, всередині тріпається: "... мов у ночі пояс, ти в таємничість світу оповитий. В цей вечір весняний ходи зо мною в корчмі на місяці горілку пити" - Здавалося б, ну нічого особливого, такий собі лірично-інтимний образок, а з іншого: ну, хіба не таїна? Ми всі таки язичники в душі... Інакшої ваги моїй реакції на цю річ не знаходиться.

[Legion]

John Robinson Jeffers
«Wise Men in Their Bad Hours»
Death's a fierce meadowlark: but to die having made
Something more equal to centuries
Than muscle and bone, is mostly to shed weakness.
The mountains are dead stone, the people
Admire or hate their stature, their insolent quietness,
The mountains are not softened or troubled
And a few dead men's thoughts have the same temper.

Да, смерть склюёт нас всех; но умереть,
Успев создать кой-что подолговечней,
Чем плоть и кровь, не значит ли лишь сбросить
С себя всё слабое? Вот горы — мёртвый камень -
Нас могут чаровать иль возмущать
Своей красой и дерзким равнодушием,
Но мы не в силах лестью иль хулой
Влиять на них. Как и на мысли мёртвых.

[Legion]

Константин Бальмонт

СНЕЖИНКА

Светло-пушистая,
Снежинка белая,
Какая чистая,
Какая смелая!

Дорогой бурною
Легко проносится,
Не в высь лазурную,
На землю просится.

Лазурь чудесную
Она покинула,
Себя в безвестную
Страну низринула.

В лучах блистающих
Скользит, умелая,
Средь хлопьев тающих
Сохранно-белая.

Под ветром веющим
Дрожит, взметается,
На нем, лелеющем,
Светло качается.

Его качелями
Она утешена,
С его метелями
Крутится бешено.

Но вот кончается
Дорога дальняя,
Земли касается,
Звезда кристальная.

Лежит пушистая,
Снежинка смелая.
Какая чистая,
Какая белая!

[Legion]

Немного не в тему, но прикольно

Даниил Хармс

Я шел зимою вдоль болота
В галошах,
В шляпе
И в очках.
Вдpyг по pеке пронесся кто-то
Hа металлических
Крючках.

Я побежал скорее к речке,
А он бегом пустился в лес,
К ногам приделал две дощечки,
Присел,
Подпpыгнyл
И исчез.

И долго я стоял y речки,
И долго думал, сняв очки:
"Какие странные
Дощечки
И непонятные
Крючки!"

[Legion]

Опять же, к моему текущему настроению отношения не имеет, но

Евгений Баратынский

Где сладкий шепот
Моих лесов?
Потоков ропот,
Цветы лугов?
Деревья голы;
Ковер зимы
Покрыл холмы,
Луга и долы.
Под ледяной
Своей корой
Ручей немеет;
Все цепенеет,
Лишь ветер злой,
Бушуя, воет
И небо кроет
Седою мглой.

[Legion]

Афанасий Фет

Чудная картина,
Как ты мне родна:
Белая равнина,
Полная луна,

Свет небес высоких,
И блестящий снег,
И саней далеких
Одинокий бег.

[Legion]

Афанасий Фет

Скрип шагов вдоль улиц белых,
Огоньки вдали;
На стенах оледенелых
Блещут хрустали.
От ресниц нависнул в очи
Серебристый пух,
Тишина холодной ночи
Занимает дух.

Ветер спит, и все немеет,
Только бы уснуть;
Ясный воздух сам робеет
На мороз дохнуть.

[Legion]

Вот, то, что нужно

Сергей Михалков

БЕЛЫЕ СТИХИ

Снег кружится,
Снег ложится -
Снег! Снег! Снег!
Рады снегу зверь и птица
И, конечно, человек!
Рады серые синички:
На морозе мерзнут птички,
Выпал снег - упал мороз!
Кошка снегом моет нос.
У щенка на черной спинке
Тают белые снежинки.
Тротуары замело,
Все вокруг белым-бело:
Снего-снего-снегопад!
Хватит дела для лопат,
Для лопат и для скребков,
Для больших грузовиков.
Снег кружится,
Снег ложится -
Снег! Снег! Снег!
Рады снегу зверь и птица
И, конечно, человек!

[Vilena]

Коли вже "засніжили" такі зимові вірші, то і я напишу:

Катерина Міщук, збірка "Зимописи"

...
Той снопик світла променів нічних
У склі квадратнім плаває поволі.
Ген захід вивергається на сніг,
Пливе лавинно, кришить світло-коло.

Вдихни цю ніч, біжи на світла сплеск,
Перед тобою ключ скрипковий снігу.
У виламі розвітрених небес
Курсує світло, сиплеться на кригу.

У місті, де роздертий день погас,
Де ліхтарів зурочені мажори,
Зупинишся - і вже в очах юга,
І, озирнувшись, с-танеш снігом скоро.

А цей наступний віршик написався мені якось давно-предавно - ще в школі. А тоді спробувала заспівати його маленькій хрещениці як колискову - да... як виявилося потім, я зрозуміла, що існує голосова експлуатація людини. Слава Богу, дівчинка вже підросла

Падає сніг, наче час -
часто,
лапато,
кирпато...
Будуть слова засинати,
спавши на срібну лопату,
Будуть усі доганяти
сніжні усмішки в слідах -
вальси зазимлених ваз
Поруч при нас. Та крізь нас.
Сиплеться сніг, як дитинство,
зверху та верхи на птицях
сивих завій білолицих
рясно,
квітчасто
і лисом
хитро-пухнастим пречисто
Падає сніг...
Тихо, сопілково, сонно
схопиться, як поцілунок,
схоче лихе вколисати...
Стихне весло сизоплинне -
світла небесного взяти -
спити.
Зцілити, як сито,
снігу розмети завиті.
... Тільки простити
снігу ясне усміхання.
Тільки простити
снігу святу простоту...
Знову востаннє
смутком зайтись на льоту
і догасати...

[Maidrax]

Жадан. Колаборанти

Марно думати, що ріка це та кількість води,
яка в ній тече, марно думати, що ріки
формують ландшафт, виправляють його, стікаючи на південь.
Ріки це назви, солодка вохра фонетики, яка
налипає зі слиною до язика, коли вимовляєш назви наших
річок – важливіша для простору,
аніж приглушені річища, що в’їдаються в чорнозем.

Можеш сказати – вони воювали за назви. Солдати
есесівських батальйонів зі слов’янськими іменами,
ще довоєнними фіксами, перебіжчики зі штрафбатів,
вчорашні зека, найманці
на великих пустотах під сонцем;
та рівнина, якою ти рухаєшся, та порожня вітчизна,
в якій тобі довелось воювати, вимовляючи
“наш Дністер”, “наш Буг”, “наш Кальміус”,
для тебе теперішнього, для тебе майбутнього –
наповнені звуками імена, якими щоночі
проходять герої
діючих армій.

Можеш сказати –басейни річок, єдині, направду вартісні речі.
Тоді, в тій війні,
ріки втікали на південь, витікаючи із ландшафту;
займатись політикою, для кожного
з них випадало займатись політикою,
боротися за країну, якої ще і не вигадали,
варто було спробувати, щоби потім говорити скільки завгодно –

послухай, патріотизм, те що стосується
тільки нас із тобою;
знати, що захищаєш – це головне:

моє життя, що навіть по смерті ніяк не закінчиться,
моя душа, що мов качка летить над берегом,
моє ім’я, на яке обертаються спекулянти,
мої друзі, розтерзані сліпими дощами,
моя територія зі стиглою серпневою рибою,
моя географія зі спогадами фронтових офіцерів,
моє згублене серед туману військо,
моя зоряна УРСР.

[Klimich]

девочка в 6 лет отлично читает. пожалуй у нас в школе даже учитель литературы хуже читала...

http://www.youtube.com/watch?v=Zd3Lpf4d ... re=related
http://www.youtube.com/watch?v=sJKGVlun ... re=related
http://www.youtube.com/watch?v=ZB9_3o9M ... re=related

[Tigress]

МОРОЗНЫЙ ВЕЧЕР
Иногда и мороз для чего-нибудь нужен,
Например, чтобы грелись горячим глинтвейном,
За окном оставляя колючую стужу,
Чтобы мы наслаждались общеньем,

Чтобы тихо, уютно гитара звучала,
Чтобы песни как реки текли бесконечно,
И улыбки нас грели сильнее бокала,
И мы были как дети беспечны,

Чтобы в этот морозный и сказочный вечер
Мы смогли ощутить наших душ единенье,
Чтоб блестели глаза, чтобы плакали свечи,
Чтобы счастья росло ощущенье...

Елизавета Виницкая, 2012

[Tigress]

Я тебе нарисую радость!
Я художница! Я умею!
Карнавальных огней карамельную сладость,
Размешаю рукою своею!

Я тебе нарисую нежность!
Вот увидишь - все без обмана!
Просто синего неба глубину и безбрежность,
Размешать с поцелуем мамы!

Я тебе нарисую удачу!
Пусть попутчиком будет в дороге!
В краски четырехлистный клевер запрячу,
Он всегда тебе будет в подмогу!

Я тебе любовь нарисую!
Хоть придется смешать все краски!
Слезы, музыку, крылья, грозу с поцелуем,
Боль, мгновенье, надежду и сказку…


Жизнь рисую волшебными красками,
Без предательств,обмана и боли...
Мир, наполненный жизнью, заколдованный сказками,
Целый мир, на твоей ладони!

Лидия Коржан