Хочу сказати, що під вітрилом я плавав перший раз. І на мою думку "бойове хрещення" пройшло доволі таки успішно
. Хоча по
правді сказати, їхав я сюди з іншими сподіваннями, думав посідаємо в байди і під промінням теплого сонця будемо
насолоджуватись місцевими пейзажами... Про те вже з першого дня стало зрозуміло, що я мав хибне уявлення про подорож. Після
висадки з мікроавтобуса на Молочному лимані я відчув на собі силу вітру і побачив, що легко не буде, особливо якщо треба
тягнути байду за собою, коли її майже повністю затопило завдяки геніальним їдеям нашого капітана)))... Аж на третій день я
зацінив, що таке йти під вітрилом, особливо морем, на таких собі не маленьких хвилях. Також свою ізюминку додав вечірній
сплав, коли треба було орієнтуватись на маячок petzl котрий Петро закріпив на своїй щоглі)), тут на мою думку ми працювали
вже як єдине ціле, і це було дуже круто!! Я буду довго пам'ятати, той по справжньому жахливий холод
, котрий мене пробирав до
"мозга костей" і той гарячий чай яким нас пргостили місцеві перед виходом в Утлюкську затоку. Щиро вдячний всім за класну
компанію. Петру за організацію і за те, що дозволив розбити на собі кавун), який ми відтак смачно з'їли. Вові за те, що він
був, бо не було б так весело))), Кості за капітанство і думаю, що можна йому можна присовїти звання "адмірал Стьопа")).
Дівчатам за те, що терпіли нас, весь час тримали вітлира, і просто за те, що вони були з нами. Ще можна подякувати власнику
"четвірки", що не взяв таки 100 баксів а зробив скидку