Напишу і наш приблизний хронометраж-кілометраж.
Зауважу, що йшли ми по генштабівській карті, де русло в деяких місцях кардинально відрізняється від реалій, через що були постійні затупи з обрахунком кілометражу, швидкості, а також разок замість того, щоб зрізати 7 км., ми собі "нарізали" додаткових +3 км. =)
Режим руху у нас був «безперервна гребля», на берег ми виходили 4-5 разів по пару хвилин – справити природні потреби, плюс були змушені походити в двох непередбачених затупах (про це нижче). Перерви у греблі на воді були, поки один з гребців черпався або перекусував. Вночі ми пливли істотно повільніше, плюс інколи спеціально ломили. Темп та середня швидкість руху у результаті цього а також деяких інших факторів сильно коливався між 4 км/год та 9 км/год.
В вимірах керувався треком, прокладеним на гугл-ерс.
Писав цей пост у ворді, тому смайли доставляйте подумки - може тоді пост не здаватиметься таким серйозним
23-00 - стали на воду, стапель затягнувся, бо довго клеїли байду. Як виявилось - клеїли херово, бо в подальшому кожні півтори години доводилось капітально черпатись, що негативно вплинуло на нашу середню швидкість.
1-40 - Міст через Десну біля с. Шестовиця, 18,7 км. Тут почались затупи, оскільки я був впевнений що між стартом і фінішем лише один міст - в Острі, я вирішую, що міряв кілометраж не від того мосту, докидаю орієнтовно 20 км. до загального кілометражу.
4-00 – Санаторій в с. Ладинка, 35 км.
8-30 – с. Надинівка, 60 км.
10-00 – с. Максим, 71 км.
11-30 – вирішуємо зрізати велику луку, помічену на генштабі за с. Соколівка, 80,5 км. Запливаємо на 1,2 км. в старицю, щоб потім зробити 200м. обнос. Місимо багнючло, втичимо, спілкуємось з місцевими.
13-00 – випливаємо зі стариці назад в основне русло.
15-00 – обганяємо здорову групу на Щуках-4 (здається 5 чи може 6 байд)
18-20 – міст в Острі, 115 км. Робимо єдину досить тривалу зупинку (що саме ми робили не дуже пам’ятаю, мабуть тупили, черпались і перекусували).
19-00 – вихід на воду
21-30 – десь в районі с. Євминка Десна переходить в ланцюг великих плес майже без течії, 135 км. Темнішає, швидкість руху падає, з’являються широкі мілини, погано видимі у темряві. Далі визначати місцерозташування по карті стає складно, спогади про рух та орієнтири вкрай уривчасті. Темп руху хреновий, інколи вирубаємось, інколи проводимось по мілинам.
3-45 – Десь за с. Верхня Дубечня (близько 160 км.) під час чергового вирубання у мене випадає весло, помічаємо це трохи згодом. Починаємо в темряві і важкому тумані шукати весло.
6-55 – Завершуємо (нажаль – безрезультатно) пошуки весла. Насилаємо важкі прокляття на голову рибалки, який його стирив, продовжуємо рух в одне весло. Гребемо з усієї сили по черзі приблизно по 20-30 хв.
8-00 – с. Рожни, 165 км.
10-40 – с. Хотянівка, 187 км.
12-50 – Дамба Десна – Десенка, 196 км.
13-55 – чалимось за базою з катерами у зат. Собаче гирло, 203 км. Антистапель.
Враження та висновки:
З приводу вражень від річки – до ночі з суботи на неділю я подумки збирав усі можливі епітети, якими планував затаврувати на форумі літню Десну, її грьобані безкінечні та нелогічні меандри, її унилі лісосмуги, кончених алкашів на моторках, неадекватних рибалок, що закидають вудки на середину річки та звалюють бухати, її «хвальону» «стрімку» течію, яка нічим особливо не відрізняється від течії більшості рівнинних річок, її тисячі пляжів, вкриті мільйонами тисяч людей, які якогось фіга вирішили, що це шикарний спосіб проведення вихідних, ет цетера і т.д. і т.п.
Але, коли синхронно із заходом сонця, підкорюючись дивній магії часу, зникли люди, моторки, вудки, меандри та пляжі, то з густих клаптів туману та недосипу постало щось таке, що я поки не здатен описати і просто носитиму з собою, як одне з найкрутіших вражень усього мого життя.
З приводу кілометражу – так, задача цілком реальна, думаю – можна і 250 за подібної течії. Йдучи в більш «щадячому» режимі можна обійтись без надзусиль та обмежитись важкими формами болю у м’язах.
З приводу режиму ж – не певен, що хочу повторювати подібний (хоч і дуже корисний) досвід, само собою ковбасити почало ще в перші години руху, але десь з 23-00 суботи це все набрало вкрай важких форм, поєднаних із зміною свідомості і втратою почуття адекватності. Мушу заявити, що наш результат є в першу чергу Роминою заслугою, бо тримався він справжнім мужиком, вирубався значно менше за мене і подавав чудовий морально-мотиваційний приклад. Команда з двох Вованів, на мою думку, фінішувала б десь одночасно з Русічем, а може і взагалі б залишилась з суботи на неділю на ночівлю.
Найважливішим для мене результатом цього запливу є те, що я, нарешті, зрозумів межі власних можливостей і те, що інколи ні твоя фізична сила, ні твої морально-вольові якості тобі вже не допомагають і допомогти не зможуть. Ось цей стан, коли ти – взагалі ні на що не здатний шматок біомаси, навряд чи можна передати хоч якимись словами.
Нічого хоч трохи подібного до цього я ніколи не відчував, виявляється, що усі найкрутіші фізичні та психологічні навантаження, що я мав (6 годин бігу, 7 годин в басейні, 25 годин в байдарці/катамарані, ломилово на Каховському водосховищі і т.д.) - це і не навантаження толком, а так - перевірка на здатність зібрати себе в кулак.
Тому я раджу усім спробувати щось подібне, хоча б для того, щоб тричі подумати перед тим, як казати "я більше не можу" під кінець звичайного похідного дня.
Пишаюся що знайома з вами! Хоча я думала, що після проходження граничного неадекватного стану ви відкриєте якісь суперможливості у собі - типу бачити звуки, чути світло, або більш корисні як левітувати і брати на буксир байду, орієнтуватись за допомогою носу і т.п. 
